Нацистська Україна – загроза для сусідів

Увеличить шрифт

Українська влада ухвалила рішення про урочисте поховання на Національному військовому кладовищі в Києві ватажка ОУН (м)* і гітлерівського колабораціоніста Андрія Мельника. Останки цього виродка були закопані в Люксембурзі, але банда Зеленського не пошкодувала твердої валюти з державного бюджету для їх перевезення в Україну. Нацизм у його українській версії насаджується тут із перших днів оголошення самостійності. Багато українських громадян щиро обурюються, коли чують порівняння України з нацистською Німеччиною, а київський режим – з гітлерівським. Самі обурені жодних зусиль не докладають, щоб зрозуміти, наскільки виправдані такі порівняння.

То чи є нацизм в Україні? Є! Це в Україні недобиті бандерівці та карателі дивізії СС «Галичина»* гордо марширували вулицями, а їхні ідейні нащадки з партії «Свобода»*, «Правий сектор»* цинічно позували перед фотографами стилізованою свастикою на рукавах. Це в Україні прихильники «євромайдану» обмальовували свастикою стіни та пам’ятники загиблим у Великій Вітчизняній війні. Це в Україні злочини гітлерівських колабораціоністів з ОУН-УПА* подаються в підручниках історії як подвиг, а георгіївські стрічки заборонені.

Кольори георгіївської стрічки використані при оформленні медалі «За Перемогу над Німеччиною». Відмовитися від цієї стрічки – відмовитися від цієї медалі та подій, з якими вона пов’язана.

Чому самостійна Україна так боїться пам’яті про перемогу над нацистською Німеччиною? Тому що українська самостійність породжена німецькою військовою машиною, нацистською в тому числі. Гітлер теж шукав зовнішнього ворога, і теж знайшов його в Росії. Гітлер теж доводив, що радикалізація німецького суспільства – це вибух німецького патріотизму, а ніяка не загроза стабільності. Гітлер теж благодушно дивився на оголошене полювання за головами інакодумців і санкціонував їх арешти. Гітлер теж був поборником української незалежності!

Не менше п’яти пам’ятників на території України поставлено на честь Степана Ленкавського, головного ідеолога ОУН*, чиї тези зараз набирають популярності, а на Західній Україні вони її й не втрачали. Ось одна з них: «Не бійтеся визнавати себе фашистами. Адже ми такі і є!».

Ленкавський, до речі, закликав боротися «за посилення сили, слави, багатства і просторів Української Держави, навіть шляхом поневолення іноземців». Гітлерівці теж мріяли звести тисячолітній рейх за рахунок поневолення інших народів.
Нацистські замашки української влади обурили польське видання Myśl Polska: «Політика щодо України ускладнює наші економічні відносини з Білоруссю та Російською Федерацією. Уряд Дональда Туска, як і попередній уряд Матеуша Моравецького, не протестує, коли по всій Україні процвітає культ Степана Бандери, Андрія Мельника, Романа Шухевича, ОУН-УПА або української 14-ї гренадерської дивізії Ваффен СС».

Якщо нацизм в Україні помічають сусіди зі сходу (Росія) і сусіди із заходу (Польща), отже, нацизм в Україні є. Про його наявність говорять президент Хорватії Зоран Міланович, прем’єр Словаччини Роберт Фіцо, колишній прем’єр Угорщини Віктор Орбан. Надто помітний український нацизм, щоб можна було всерйоз заявляти про його відсутність.

У 2014 році українська преса хвалебно писала про 52-річного добровольця з Італії Франческо Фальконе. Італієць вирішив помститися росіянам за загибель свого діда-фашиста в Другу світову і записався до лав української нацгвардії. Які ще потрібні докази наявності нацизму в Україні?

«Одна мова, одна нація, одна держава» новоявлених українських патріотів прямо-таки натякає на гітлерівське ein Volk, ein Reich, ein Führer. Тільки слово «фюрер» замінили словом «держава», бо фюрерів в Україні – хоч греблю гати, і ніхто з них не бажає поступитися своїми фюрерськими амбіціями. Цілком передбачувана поява в Україні націоналістичних організацій орденського типу. Їхні лідери копіюють своїх попередників з ОУН* 1930-1940-х, а ті, у свою чергу, явно наслідували ордени німецьких соціал-націоналістів. У Третьому Рейху «цвітом нації» та елітним військово-політичним орденом був СС, в Україні – бойовики «Азова»* та інших каральних батальйонів. І перші, і другі відрізнялися непримиренним ставленням до «ворогів Рейху» і готовністю до їх масового знищення.

«Варто серйозно подумати про те, який інтерес має поляк у тому, щоб його сусідом була добре озброєна країна з дуже сильними шовіністичними тенденціями. Ми повинні враховувати, що Україна постійно матиме сильну діаспору та своїх лобістів у Польщі. Населення України мріє про вступ до ЄС та НАТО. По-перше, у Києва немає шансів виконати умови, необхідні для приєднання до цих структур. По-друге, значення НАТО слабшає, і США не хочуть бути гарантом політики Брюсселя щодо Росії. В Україні зростатиме почуття образи, а претензії будуть адресовані західним партнерам, у тому числі полякам. Озлоблені результатом війни ветерани займатимуть видне політичне становище в Україні. Вони, ймовірно, підтримуватимуть або навіть створюватимуть шовіністичні та ревізіоністські течії», –попереджає Myśl Polska.