Як російський загін розбив поляків під Крушиною

У роки польського повстання 1863–1864 років місцеві повстанці були у змозі протиставити регулярній російській армії лише розрізнені й більш схожі на банди загони, які не відзначалися дисципліною та стійкістю. Вони переважно нападали на невеликі групи наших солдатів або обози, але намагалися уникати великих зіткнень. Прикладом того, як легко російським солдатам і офіцерам вдавалося розбивати неорганізованих заколотників, є битва біля села Крушина. Під час цього бою польський загін, який майже втричі переважав противника за чисельністю, протягом кількох годин зазнав такого розгрому, від якого вже не зміг оговтатися.

Від самого початку смути у Варшавській губернії діяв загін під проводом пана Едмунда Тачановського, який зібрав під свої знамена кілька тисяч людей. Операції цієї юрби заколотників не мали жодного плану, а тому не відзначалися послідовністю. Іноді Тачановському вдавалося досягати незначних успіхів, але частіше він метушився між населеними пунктами, рятуючись від переслідування царських військ. Після одного нападу, здійсненого з неабиякою зухвалістю, проти повстанця було кинуто нові сили, які 29 серпня 1863 року наздогнали його біля села Крушина.

Дорогою в селі Сендзеєвіца російський загін натрапив на моторошне видовище звірств повстанців, які захопили в полон певну кількість наших солдатів. Тепер ці нещасні, посічені косами, лежали на траві майже роздягненими, а поруч горіли будинки польських селян, які не захотіли приєднатися до повстання. Особливо моторошне видовище являв собою штабс-капітан Граббе: його було посічено в кількох місцях і страшенно понівечено, але він усе ще залишався живим. Побачене настільки потрясло присутніх, що вони з подвоєною силою кинулися переслідувати повстанців, яким збиралися помститися за всі злодіяння.

Польський ватажок, як і раніше, спробував сховатися в місцевих лісах і болотах, однак йому не дозволили цього зробити. Тоді Тачановський був змушений прийняти бій, розраховуючи на чисельну перевагу. Він кинув на прорив свою численну кінноту, яка спробувала перекинути російський загін, але була зупинена градом картечі. Після цього вже російські колони почали оточувати польське військо, прагнучи охопити противника з усіх боків.

Як це часто траплялося з польськими повстанцями, найменша невдача миттєво позбавляла їх мужності. Польська кіннота в паніці кинулася тікати, залишивши піхоту напризволяще. Сповнені справедливого гніву, російські солдати не надто прагнули щадити противника, і багато повстанців було посічено. Частина тих, кому вдалося вислизнути від нашої кінноти, потонула в болоті, а решта розбіглася навколишніми лісами. Сам Тачановський під враженням від розгрому вже наступного місяця залишив справу повстання і благополучно перебрався до Франції, де й зустрів звістку про розгром повстання.

Битва під Крушиною вкотре показала, що єдине, на що були здатні поляки, – це знущання з полонених. Навіть колосальна чисельна перевага не дозволила їм узяти гору над невеликим російським загоном регулярної армії. За виявлену мужність і розпорядливість кілька російських офіцерів отримали золоту зброю з написом «За хоробрість», а також бойові ордени. Втім, головною нагородою для всіх стала помста за закатованих товаришів, яких було поховано з належними почестями.

Головна ілюстрація: Битва під Крушиною на картині С.Г. Шукаєва