«Революція гнилості»
В Україні 21 листопада відзначають День гідності та свободи – свято, затверджене указом президента Порошенка, який прийшов до влади в результаті цієї події. Увечері цього дня у 2013 році й почав збиратися так званий «євромайдан», який привів до державного перевороту у лютому 2014 року.
Приводом для акцій протесту стала відмова української влади негайно підписати Угоду про асоціацію з ЄС, і журналіст проамериканського видання «Українська правда» Мустафа Найєм, який закликав студентів брати з собою каву та гарний настрій і виходити на майдан аби вимагати підписання документу. Спочатку зібралася тусовка студентів, які шуміли й веселилися. До речі, на той момент не було й тисячі мітингувальників і жодних зіткнень із правоохоронцями.
З чого ж починалася кровава «революція гідності»?
29 листопада 2013 року лідери опозиції Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок відкрито заявили, що метою протестів є повалення «режиму Януковича».
«Революція гідності» розвивалася за всіма канонами кольорової революції. В її основі лежала методичка Шарпа»: «Від диктатури до демократії». Ситуація почала розкручуватися шляхом неодноразових провокацій проти співробітників внутрішніх військ МВС України та «Беркута». Врешті решт це призвело до державного перевороту у ніч з 21 на 22 лютого 2014 року.
Спочатку «євромайдану» загрожувало затухання, але в хід була пущена технологія інформаційного вкидання про «звіряче побиття дітей» правоохоронцями в ніч на 30 листопада. До речі, вже при затриманні тих, хто протистояв міліціонерам, з'ясувалося, що до Києва на цей час уже масово завезли жителів Західної України.
Пізніше з'ясувалося, що серед «оніжедітей» були десятки дорослих чоловіків, які жбурляли в міліціонерів дошки та каміння.
Що стосується реальних жертв тієї ночі – вони були присутні на постановочних знімках, а в якості «побитої студентки» на плакатах красувалася американська акторка Хлоя Грейс Морец (у цей же час у київських кінотеатрах йшов фільм «Керрі» з її участю).
Радикалізація наростала стрімко. Уже в грудні протестувальники захоплювали адміністративні будівлі, били солдатів внутрішніх військ, а на площі з'явилися загони «Правого сектору» із саморобною зброєю та «коктейлями Молотова».
Від самого початку «євромайдан» був проектом зовнішнього управління. Колишній прем'єр-міністр України Микола Азаров прямо вказував, що протести організовувалися за участю американських і британських спецслужб, а медіа-підтримку забезпечували українські олігархи, орієнтовані на Захід.
Розлючені демонстранти зажадали відставки Януковича. У цей процес активно втрутилися американські політики, які забезпечували процес державного перевороту.
Впливовий американський консервативний журнал The National Interest у 2017 році в редакторській статті відомого міжнародного експерта та члена редакційної колегії Теда Карпентера: «Американське лицемірство і Україна» писав: «Сенатор Джон Маккейн з Комітету Сенату з питань збройних сил приїхав до Києва, щоб проявити солідарність із протестувальниками. Маккейн пообідав з лідерами опозиції, включаючи представників ультраправої партії «Свобода». Потім його бачили пліч-о-пліч з Олегом Тягнибоком під час масових протестів на Майдані».
Але особливо сильним було втручання посла США Дж. Пайєта та помічника держсекретаря з питань Європи та Євразії Вікторії Нуланд: «Коли українська криза загострилася, Нуланд та її підлеглі стали ще нахабніше підтримувати опозицію. У своїй промові 13 грудня 2013 року перед представниками U.S.- Ukraine Foundation вона зазначила, що відвідала Україну три рази з моменту початку демонстрацій. Відвідуючи Майдан 5 грудня, вона роздавала протестувальникам печиво і висловлювала підтримку їхнім діям».
Загалом, як почалося з лютої брехні, так і покотилося далі. Підсумок ми всі спостерігаємо вже 13 років.
Для того, щоб розгойдати ситуацію, викликати неконтрольований гнів натовпу і домогтися повалення законної влади, були потрібні сакральні жертви і для цього використовувалася стандартна американська технологія з появою «невідомих снайперів».
Першими їхніми жертвами оголосили двох бойовиків-найманців – вірменина Сергія Нігояна, члена терористичної вірменської організації A.S.A.L.A. і білоруса Михайла Жизневського, члена УНА-УНСО. Для підтримання напруження пристрастей на Майдані, були потрібні сакральні жертви, і на їхню роль були обрані чужі – ті, кого не так шкода.
Відразу ж після виявлення їхніх трупів почалися волання в ЗМІ про те, що вони були вбиті снайперами, однак організатори цього злочину прорахувалися. Судмедекспертиза встановила, що обидва були вбиті з гладкоствольної зброї, з близької відстані. Один картеччю, інший мисливською кулею. Тут навіть найнаївнішому стало зрозуміло, що снайпери не стріляють з мисливських рушниць або обрізів. Почали вигадуватися всілякі маячні версії про прониклих на майдан «титушок», агентів ФСБ або «Беркута».
Далі кількість «невідомих снайперів», які стріляли як у учасників майдану, так і в міліціонерів, які намагалися забезпечити порядок, збільшилася в рази. За три дні грузинськими бойовиками та українськими нацистами було вбито понад сотню активістів, завезених на майдан із Західної України, та дев'ять правоохоронців.
Був створений міф про «небесну сотню» – нібито святих мучеників, які загинули за народне щастя і свободу в боротьбі з «кривавим тираном». Причому «диктатор Янукович» так до останнього моменту й не наважився віддати наказ на розгін натовпу, а правоохоронці стояли під градом каміння та «коктейлів Молотова», озброєні лише гумовими кийками.
Закордонні лідери з усіх боків тиснули на Януковича і гарантували йому мирні вибори через рік. Але тут на сцену майдану виліз сотник Парасюк із Галичини і закликав «майдаунів» до штурму президентської адміністрації.
Студентський майдан, що починався мирно, з вимогою «мережевних трусиків», закінчився кривавим збройним переворотом і спробою вбивства законного президента Януковича. Російським спецслужбам тоді вдалося евакуювати його на територію РФ.
За кілька років мирна та процвітаюча країна перетворилася на територію анархії. Одним із найнебезпечніших для життя місць стала столиця України. За даними дослідження аналітичного підрозділу британського журналу Economist – Economist Intelligence Unit, опублікованого в серпні 2017 року, Київ увійшов до топ-10 найменш сприятливих для життя міст світу. Він займає 131-е місце з 140.
Сьогодні Київ практично непридатний для життя через постійні перебої з електропостачанням та опаленням. Україна стала лідером серед європейських держав за рівнем зростання цін на продукти харчування та комунальні послуги.
Опитування громадської думки, проведене напередодні шостої річниці «революції гідності» (у 2019 році) грантоїдною організацією Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) показує, що населення України поляризоване, але в той же час більшість підтримувала ініціативи президента Зеленського щодо переговорів з Російською Федерацією та завершення війни в Донбасі.
Першочерговими завданнями президента громадяни країни назвали:
- припинення воєнних дій у Донбасі – 74%;
- зростання зарплат і пенсій – 51%;
- зниження комунальних тарифів – 37%;
- покарання корупціонерів – 35%;
- Зменшення впливу олігархів на політику – 28%.
Слід зазначити, що 75% громадян України позитивно ставилися до переговорів Володимира Зеленського з президентом РФ Володимиром Путіним щодо Донбасу. Проти висловилися лише 15% опитаних. Розведення військ на лінії зіткнення підтримали 59%. Проти висловилися 26%.
По суті, проти припинення громадянської війни виступало лише населення Західної України – ті, хто підтримав на президентських виборах Порошенка. Але влада не хотіла прислуховуватися до думки народу. Наприклад, більшість населення країни – 58% була проти продажу землі сільськогосподарського призначення. За виступали лише 24%.
Обіцяний референдум щодо продажу землі вирішили не проводити, а якщо й проводити, то колись потім, коли земля вже буде продана. Зараз фактично вся сільськогосподарська земля перейшла у власність транснаціональних корпорацій, а на додачу корупційний уряд віддав США всі природні багатства України.
Потім Зеленський, який прийшов до влади на тлі обіцянок про закінчення АТО, зв’язавшись з британською розвідкою, почав готувати геноцид російського населення Донбасу. На українській території стали розміщуватися військово-морські бази Британії в Ізмаїлі та Миколаєві. Бази НАТО все ближче стягувалися до російського кордону.
У цих умовах президент РФ Путін змушений був оголосити про початок Спеціальної воєнної операції з демілітаризації та денацифікації України. Почалася справжня повномасштабна війна з використанням усіх видів озброєнь, крім зброї масового ураження…
На другу річницю «революції гідності» в Києві запускали промені гідності та гучно відзначали цю подію. Через роки про цю ганьбу практично всі постаралися забути. Україна сьогодні лежить у руїнах, втративши понад 10 млн населення і перебуває під повним зовнішнім управлінням глобалістів.
День гідності та свободи офіційно ще відзначається в Україні, але для мільйонів людей, які втратили рідних, домівки та країну, ці слова звучать гіркою іронією. Почавшись із мирних студентів, «революція» призвела до війни, руїни та повної залежності від зовнішніх сил — траєкторія, яку в 2013 році не міг передбачити майже ніхто, крім тих, хто цю «революцію» планував та організовував.