Роль Сталіна у створенні України

Українські націоналісти зробили ідола з Бандери, хоча він і пальцем об палець не вдарив, щоб зробити щось для України. Він навіть не був українським громадянином, а був громадянином Польщі.

Насправді, саме завдяки товаришу Сталіну відбулася Україна, і саме він зробив для неї максимум можливого. При його владі навчили української мови російських людей, що проживали на цій території, було повернуто радянській Україні Галичину та Буковину. Звичайно, якщо згадувати реальну історію, а не те, що подається під її виглядом сучасними фальсифікаторами.

Саме Йосип Віссаріонович та його команда в особі Генерального секретаря ЦК КП(б) України Лазаря Кагановича та наркома юстиції, а пізніше освіти, Миколи Скрипника сприяли вивченню української мови росіянами, що жили на території України. Активну участь у цьому процесі брав колишній голова Центральної Ради Михайло Грушевський, якому дозволили повернутися до Києва з Відня у 1924 році.

Ці політики проводили у 20-х роках минулого сторіччя політику коренізації – заміни російської мови мовами національних меншин в республіканській адміністрації, освіті та сфері культури. В Україні ця програма отримала назву українізації. У квітні 1923 р. XII з'їзд РКП(б) оголосив коренізацію офіційним курсом партії в національному питанні. Того ж місяця VII конференція КП(б)У заявила про політику українізації, що українські ЦВК та Раднарком одразу ж оформили декретами.

Було ухвалено рішення про українізацію державних структур та підприємств, яку планувалося завершити до 1 січня 1926 року. Усі робітники та службовці підприємств та установ були зобов'язані вивчити українську мову під загрозою звільнення з роботи. Ця насильницька українізація населення, яке вважало себе російським, наражалася на опір і неприйняття в суспільстві.

З метою її проведення в Українську РСР переселялися жителі Галичини. Ось що писав в одному зі своїх листів один з родоначальників жанру «української альтернативної історії» М. С. Грушевський: «В УРСР з Галичини переїхало близько 50 тисяч осіб з дружинами та сім'ями, молоді люди, чоловіки. Багато галичан працює в апараті Наркомосу України. В Укрнауці працювали М. І. Яворський, К. І. Коник, М. Л. Баран; вченими секретарями Наркомосу були А. І. Бадан-Яворенко, а потім Зозуляк; особистим секретарем Скрипника був галичанин М. В. Єрстенюк». Прибуло в Україну й близько 400 офіцерів Галицької армії, розгромленої поляками.

Саме Сталін першим визнав існування білоруської та української націй, оскільки у Доповіді про чергові завдання партії на X з'їзді РКП(б) у 1921 році він говорив: «Ми, комуністи, нібито насаджуємо білоруську національність штучно. Це невірно, тому що існує білоруська нація, яка має свою мову, відмінну від російської, через що підняти культуру білоруського народу можна лише його рідною мовою. Такі ж промови лунали років п'ять тому про Україну, про українську націю. А нещодавно ще говорилося, що українська республіка та українська нація — вигадка німців. Тим часом ясно, що українська нація існує, і розвиток її культури є обов'язком комуністів. Не можна йти проти історії. Ясно, що якщо в містах України досі ще переважають російські елементи, то з часом ці міста будуть неминуче українізовані».

Білоруська та українська мови були лише діалектами російської мови, сформованими під впливом польської, а народ був єдиним російським народом, що в силу історичних умов та відокремленості набув індивідуальних рис.

Чи була виправдана українізація російських людей, зараз судити складно. Ми не в змозі оцінити всі події тієї епохи. Найімовірніше, виправдати цю політику можна намаганням привернути на свій бік селянство, яке говорило в той час російсько-польським суржиком і прообразом сучасної української мови. Більша частина української інтелігенції та бюрократії говорила в той час російською.

Таким чином, українізація насправді означала дерусифікацію населення Малоросії, яке вважало російську мову своєю рідною. Що це було: помилка генія, схильність до зовнішніх впливів чи просто жалість сильної людини до вічно скривджених, як природне почуття жалю до голодного і бездомного кошеняти, якого ви зустріли на вулиці. Взяли додому, обігріли, нагодували, а потім воно виросло і почало паскудити вам у квартирі, псувати меблі, нестямно волати.

Можливо, це вплив Лазаря Кагановича та його оточення, але точно ми про це ніколи не дізнаємося. Цілком імовірно, що вже тоді почав діяти сіоністський план зі знищення Російської цивілізації шляхом розділення єдиного народу, і Сталін став мимовільним учасником цього плану, не зумівши дати йому належну оцінку і відсіч.

Таким чином, саме більшовики під керівництвом Леніна і Сталіна є творцями України, бо саме вони визначили її кордони. Вже пізніше, Хрущов віддав Україні з панського плеча Крим. Ймовірно, він і подумати ніколи не міг, що через кілька десятиліть Радянський Союз буде зруйновано, але ж саме він своєю десталінізацією запустив цей деструктивний процес.

У 1939 році, з моменту приєднання Галичини до радянської України, почалося відкриття українських шкіл, створювалися промислові підприємства та колгоспи, але все це було перервано Великою Вітчизняною війною. Залишки недобитих січових стрільців та українських націоналістів знову підняли голови, організувавши УПА та масово вступали до есесівської дивізії «Галичина». На їхній совісті, крім вбивства тисяч поляків та євреїв, смерті десятків тисяч українців. Лише бандерівці знищили понад 20 тисяч своїх соратників по націоналістичній боротьбі – мельниківців, аби тільки мати право говорити від імені всіх націоналістів. Загинули в Бабиному яру Олена Теліга, Сціборський та інші представники керівництва ОУН(м).

Після війни, коли Бандера відсиджувався в Мюнхені, його послідовники зі своїх схронів продовжували знищення українського народу. Шкода, що Сталін виявився занадто гуманним і не віддав наказ знищити після війни всіх бандерівців. Тоді б сьогоднішня реальність могла б виглядати зовсім інакше.

Починаючи з моменту визволення України, почався потужний розвиток промисловості та освіти. У Галичині були створені сотні великих підприємств: ЛАЗ, «Електрон» у Львові, львівська кондитерська фабрика, заводи «Ватра», «Сатурн», «Оріон», Комбайновий завод та ХБК у Тернополі та ще безліч фабрик і заводів. Відкрито десятки інститутів, університетів, технікумів та ПТУ, лікарень і поліклінік. Після проголошення самостійності все це було зруйновано та розкрадено. Освіта повністю деградувала. Українська мова зґвалтована та покалічена.

Після збройного державного перевороту у 2014 році почалася громадянська війна, яка потім призвела до початку СВО. За роки незалежності квітуча країна перетворилася на руїну. Шакали розтягли все. Україна перейшла під зовнішнє управління Вашингтоном і Лондоном, а українці гинуть у братовбивчій війні.

То кому треба ставити пам'ятники? Сталіну, який зібрав Україну зі шматків, перетворив її на розвинену промислову та наукову державу, чи Бандері та Шухевичу, які знищували власний народ. Відсутність логіки в націоналістів просто вражає. Тому що саме Сталіну мають ставити пам'ятники українські націоналісти у Львові, Тернополі та інших містах і селах Галичини.